ГЕРОЙ ЗЕМЛІ СОКАЛЬСЬКОЇ

ГЕРОЙ ЗЕМЛІ СОКАЛЬСЬКОЇ : ВАСИЛЬ ДИШКАНТ

Сокальська земля багата видатними людьми. Серед них революціонер, всеціло відданий справі визволення України, Василь Дишкант.

Місце праці після звільнення  з виправно-трудових таборів (25-ти річного) : Сокальська школа №3

Біографія

Роки становлення

  Василь Дишкант народився в 1911 році в селі Мошків Сокальського повіту (село як самостійне утворення нині не існує), як колишній присілок перебуває в складі с. Гута, Сокальського району, Львівської області.

    Батько віддав сина до польськомовної державної гімназії в Сокалі, яку Василь закінчив у 1931 році. Поступив у Львівський університет, де студіював право. Студії закінчив 1936 року та здобув титул магістра права, а тоді переїхав до Сокаля, де відбував практику в адвоката Кернера, доктора Степана Ріпецького. Знав грецьку, латинську, англійську, російську, польську та німецьку мови.

Діяч ОУН з 1933 року.Псевдоніми:Деркач,Савчинський,Боянський.

Перша судимість

У той час ОУН займалася поширенням своїх ідей та свою організаційної мережі на Волині і Холмщині. У цій акції брав участь теж Василь Дишкант. На початку 1937 р. польська поліція арештувала його та перевезла до в'язниці в Луцьку. В серпні того ж року відбувся в Луцьку великий політичний процес, в якому, крім Дишканта, судили Івана Климіва і Павла Мигаля (обидва з Сокальщини) — всього 42 особи. У цьому процесі, що тривав 14 днів і закінчився 31 серпня 1937 р., Василя Дишканта засуджено на три роки тюрми за приналежність до ОУН. У 1939 році постала Старшинська школа ім. Коновальця у Кракові. Серед її учнів був і Василь. Навчання тривало 3 місяці для людей з військовим вишколом. Окрім Дишканта цей політично-організаційний курс пройшли 18 курсантів.

Ув'язнення і життя в Німеччині

З початком ІІ світової війни та захопленням  Польщі в 1939 році Дишкант вийшов на волю та короткий час перебував у рідному селі, яке було під німецькою окупацією. Згодом учителював на Холмщині в семикласовій школі в селі Бузок. Викладав на курсах українознавства в тому ж селі.

Після початку німецько-радянської війни та проголошення «відновлення Української Держави» німецькою окупаційною владою 30 червня 1941 р. переїхав до Сокаля, де зайнявся організацією державної адміністрації, працюючи в Міській Управі. В тому році одружився з Марією Григорівною Семенюк (1921 р.н.) і згодом у них народився син Юрій(1943 р.н.) В січні 1944 р. був арештований німецьким Гештабом за участь в ОУН і засуджений. Із львівської тюрми перевезли його до німецького концтабору в Авшвіці, де він перебував аж до капітуляції Німеччини в травні 1945 р. Після закінчення війни переїхав до Баварії (американська окупаційна зона). 1945 року був призначений обласним Провідником ОУН Північної Баварії та провінції Гессен. На цьому посту виявив провідницький та організаційний хист. Область у той час видавала суспільно-політичний місячник «Самостійник», який був популярний на терені Німеччини й Австрії.

Повернення до України після ІІ світової війни та арешт

   Василь Дишкант,будучи членом  ОУН з 1933 року,зацікавив американців , що вели нагляд за діяльністю політичних і громадських організацій української еміграції на західноєвропейських теренах.Коли 6 серпня 1946 року американська військова поліція  арештувала працівників нелегальної друкарні у м. Фюрт, неподалік Мюнхена, серед заарештованих був і Василь Дишкант.За словами молодого ОУНівця, американців цікавило «питання життя української еміграції, її політичні партії, організації і, особливо, підпільна боротьба ОУН в Україні проти Радянського Союзу». В.М. Дишканта використали для встановлення зв’язку з діячами Проводу ОУН, після чого відбулася низка цікавих переговорів з приводу подальшої співпраці.Він декілька разів зустрічався з С.Бандерою і Я.Стецьком та мав переконати Романа Шухевича в правильності співпраці з американцями. С.Бандера доручив Дишканту передати Шухевичу наступні слова «…буде тактично неправильно, коли Провід ОУН в Kpaї своєю  відмовою відштовхне американську допомогу, вкрай необхідну ОУН­бандерівцям в даний час».          

   У 1947 р. Василь Дишкант зголосився виїхати нелегально на територію УРСР (маюючи фіктивні документи поляка Озарека Владислава)  для провадження там революційної роботи. Але був арештований в 1948 році польською політичною поліцією в Любліні та  переданий КДБ УРСР.Представники радянського уряду пропонували йому волю під умовою, що він напише покаянну заяву та опише «наше світле, веселе життя в Радянському Союзі». Він відмовлявся, пояснюючи, що «його життя за ґратами зовсім не веселе і не світле, а на волі в Радянському Союзі він не жив і тому не може собі того життя уявити». Після його відмови про співпрацю з КДБ, були вилучені документи, у тому числі і лист до Шухевича та Сидора.

  7 вересня 1949 року за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР був засуджений до 25-ти років виправно-трудових таборів, а 3 березня 1951 року це рішення було переглянуте і замінене на більш важке - тюремне ув'язнення з суворою ізоляцією. Проте 7 вересня 1957 року було скасовано рішення від 3 березня 1951 року і повернено до виконання рішення від 7 вересня 1949 року. У 1960 році Василя Дишканта перевели до ізолятора УКДБ УРСР у Львівській області, де з ним проводилась робота для схиляння його до співпраці з   органами КДБ. Проте Дишкант не погодився, через що був повторно засуджений. Клопотання про звільнення В.М.Дишканта, що надіслав їх міністр закордонних справ Австрії Крайський та Президент Австрійської Республіки Фігль, було відхилено КДБ СРСР.

Знайомство з Патріархом Йосифом Сліпим

Василь Дишкант зустрівся в мордовських таборах з Патріархом Йосифом, коли він затримався там на короткий час. Зразу після приїзду Патріарха Василь приніс йому хліб, масло та інші харчі, розмовляв з ним. На другий день Патріарха повезли до іншого табору. Після прибуття до Рима Патріарх мав зустріч із братом Василя, під час якої висловив йому вдячність.

Звільнення з тюрми

Вийшов на волю Василь Дишкант в 1966 році і повернувся до Сокаля. Не маючи радянського громадянства, він не мав права виїжджати поза межі Сокальського району. При тих обставинах важко було влаштуватися на роботу, знайомі відверталися від колишнього в'язня.Тут, на рідній землі, "недрімуще" око КДБ пильно слідкувало за кожним його кроком.

Робота в Сокальській школі №3

   Дружина Василя Дишканта просила директора Сокальської школи №3 Івана Івановича Тимошика, щоб той прийняв її чоловіка хоча б на яку-небудь роботу, оскільки засудженим влаштуватися на роботу було досить важко. І.І.Тимошик погодився допомогти. В.М.Дишкант став заступником директора по господарській частині. Часто допомагав учням у вивченні  німецької мови. Сучасники В.М.Дишканта згадують про нього, як про людину інтелігентну, тактовну та скромну.

Хвороба та смерть

    У квітні 1981 року Василь Мартинович тяжко захворів. Заступник головного лікаря центральної районної лікарні Роман Васильович Фенчин констатував цироз печінки, хоч хворий алкоголю не вживав. Пізніше виявилось, що це скоріше за все наслідок перебування у мордовських таборах, де ув’язненим навмисне періодично додавали у їжу специфічні речовини, що сприяють розкладанню печінки. Адже при виході з такого табору Дишкант почув у свою адресу наступні слова :«Иди, иди, бандеровская сволочь, больше 15 лет  ты не проживешь».

  Невдовзі після операції, 7 квітня 1981 року Василь Мартинович Дишкант помер   Йому було 70 років. Похований в Сокалі.

 З того часу щороку у ЗЗСО І-ІІІ ст.Сокальському ліцеї №3  вшановується пам’ять відважного патріота, який  залишив слід у пам’яті багатьох людей. Він як і багато інших, заслуговує бути вшанованим усією Україною. Його приклад є не чим іншим, як прикладом героїзму «маленької людини» ,на плечах якої тримався  важкий тягар боротьби  за волю і незалежність.

На згадку про видатного героя землі Сокальської на фасаді школи є меморіальна дошка.

Девізом Василя Дишканта було Шевченкове: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».

ДЖЕРЕЛА

• Гайдук О. // Надбужанщина. — Т. 3. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1994. — С. 170—173.
• http://www.sokal.lviv.ua/history-postati_d_v.html
• Виписка із протоколу допиту звинувачуваного Дишканта Василя Мартиновича про його діяльність в ОУН від 31.березня 1949 року. : http://avr.org.ua/viewDoc/18023